klununu kmelnuckuy

Червона  школа.

           Стоїть в селі Клинини будинок, збудований в кінці ХІХст.  Йдучи саме до цього приміщення жителі села говорять: “Я йду до костьола” або “Я йду до церкви”. А на запитання: “Де знаходиться костьол чи церква?” кожен в селі відповість: “В Червоній школі”...

          В третій день коляди (9 січня) 1944 року населення с.Клинини було вкрай стривожене. Загін окупантів, що квартирував в селі, з самого ранку почав згонити всіх чоловіків до комендатури.

           Причиною того, було те, що група партизан,  під командуванням  комуніста, жителя с.Маначин  Михайла Накутного, вбила одного німецького евакуйованого. Ця група партизан входила до загону ім.Кутузова яким командував Михайло Старинець-Іванов, а комісаром був житель с.Курилівка, перший голова сільської Ради цього села, комуніст з 1929 року,  Лука Микитович Макаров.                                                                                                                                                                                                                                                             

          Розповідає житель села Клинини Атаманчук Володимир Григорович 1930  року народження: “В нашому селі, в хатах його жителів, квартирували евакуйовані з прифронтових зон – громадяни німецької національності. В Нагорічної Параски Устимівни  проживав, зі своєю сім’єю, старший всієї евакуйованої групи. Вночі, з восьмого на дев’яте січня 1944 року,  до хати Нагорічної Параски прийшли партизани  під командуванням М.Накутного. Партизани вимагали, щоб відкрили двері. Господиня хати відмовилась відкривати, сказавши, що пізня пора, а в хаті маленькі діти й попросила вночі не турбувати. Але прибулі, зробивши кілька  безладних пострілів в вікна,  вибили двері і зайшли в хату. Першим пострілом вбили чоловіка, другим – його дружину поранили й вона впала непритомна. Параска Устимівна пригорнула двійко чужих , заплаканих діток і звернулась до Накутного (вона лиш його впізнала): “Михайле, а ти подумав, що буде завтра зі мною, з моїми дітьми, з селом? Ти ж знаєш погрозу, за одного німця буде розстріляно десятьох наших?” Не давши відповіді на запитання селянки, наші “герої” розчинились в темряві ночі. Наступного дня, з самого ранку, до оселі Нагорічної прибув  загін окупантів.  Першою жертвою помсти, за смерть евакуйованого німця, мала стати саме вона. Але дружина розстріляного німця, яка залишилась живою і якій господиня надала першу допомогу, заступилась за  Параску Устимівну, сказавши, що та нівчому не винна і, що завдяки їй залишились живі її діти й вона сама.”

          Розповідає жителька с.Клинини Сирота Марія Іполітівна 1925 року народження: “На 12 годину дня всіх чоловіків (біля 200), яких вдалося німцям зібрати в селі,  зігнали до німецької комендатури, яка була розміщена в школі.  Вишикували їх біля школи й звернулись з вимогою видати тих, хто, вночі, вчинив вбивство. А хто міг видати нічних “героїв”? Ніхто й гадки не мав про їх місце перебування та й про те, хто це був. Тримали на морозі сільчан біля трьох годин, а самі радились, що робити далі.

          Місцевий староста не зміг переконати німців, щоб ті не розстрілювали односельчан і, тоді він залишивши село, направився в штаб німецького гарнізону, який розміщався в приміщенні, біля вишки, на схід від Клинин, на межі сіл Клинини-Нучина-Купіль. Після проведеної наради німці почали вибирати жертви, пальцями тикали вибраним чоловікам у груди і казали: “Ти! Ти! Ти!”. І так шістьох чоловіків вивели наперед і поставили на коліна. До третьої години дня було  розстріляно шістьох наших односельців. П’ятеро зразу впали мертвими, а Гавлішин дуже довго мучився і стікав кров’ю. Це бачив молодший брат Федора Гавлішина, який був поряд з ним.

           Можливо, що кількість розстріляних була б більшою, але прибули німці з вишки, яких привів сільський староста, і заборонили розстрілювати.”

Лежать...

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,

Які несказані слова...

               Ліна Костенко.       

           Жителі села не мали права підійти до своїх вбитих односельчан. Їм погрожували розстрілом. Тільки через два дні вбитих дозволили похоронити.

          Розповідає жителька села Пендрак(Атаманчук) Марія Григорівна 1926  року  народження: “Всі розстріляні були ще зовсім молодими. Один із розстріляних, мій батько – Атаманчук Григорій, залишив восьмеро дітей. Я була старша і в цей страшний день звернулася до односельчанки Кшизі (у неї квартирували німецькі солдати), щоб та завела подивитися, своїми очима, на батька. Один із німецьких солдатів  завів нас обидвох на місце розстрілу. Коли ми підійшли, то побачили своїх, розстріляних,  односельчан, в тому числі і  мого батька, Атаманчука Григорія Михайловича”.

          Розповідає житель с.Клинини Кочубай Володимир: “Через два дні розстріляних чоловіків віддали родичам. Це були: Атаманчук Григорій Михайлович, Рябий Іван,  два брати: Кочубай Іван та Петро, Штойко Кіндрат, Гавлішин Федір Гаврилович. Їх було поховано на сільському цвинтарі.

           І з того часу, школу, біля якої були розстріляні односельчани, почали називати -  “Червоною”.                                                               

          В приміщенні “Червоної школи” діти навчались до січня 1969 року, до того часу, коли було відкрито новозбудоване приміщення школи.

          В пам’ять про загиблих односельчан, на місці розстрілу, (9 травня 1966 року) було відкрито обеліск, на якому викарбувані імена жителів села, які не повернулись з другої світової війни.

         Тут розстріляно наших односельчан 9 січня 1944 року.

          Про події далекого 1944 року пам’ятають жителі села, старші переказують молодшим.

          В “Червоній школі”, після 1970 року, були квартири для спеціалістів місцевого господарства та вчителів, склад заготконтори, а в  1996  році розмістився костьол, в 1998  році – церква.  На сьогоднішній день в цьому приміщенні так і співіснують: по одну сторону костьол, а по другу – церква.

На подвір’ї “Червоної школи”. Фото 1960-х років.

Учасники війни, керівник місцевого господарства “Перемога” І.Й.Корч та сільський голова В.А.Пендрак біля обеліска 9 травня 2001 року.

            Черговий раз перечитую матеріал “Партизанські стежки” В.Бохоновського вміщений в районній газеті “Зоря” №44 за 13 квітня 1968 року.  В цьому матеріалі говориться: “Про бойову славу загону говорять скупі цифри, за якими весь пройдений шлях партизанського загону ім.Кутузова. В боях з німецькими загарбниками, зрадниками Батьківщини загоном розгромлено:  поліцейських  дільниць – 70,  знищено  зрадників  і  запроданців – 1160,  німецьких  солдат  і офіцерів – 2264“.  Черговий раз постають запитання: “До якої партизанської статистики занесено тих двох нівчому не винних евакуантів німецької національності, яких вбивали в хаті Нагорічної П.У.? А хто відповість за те, що через безвідповідальні дії  таких партизанських “героїв”,  страдало, нівчому не винне, населення окупованих територій?”

klununu kmelnuckuy

Село Клинини знаходиться на території Волочиського району Хмельницької області і є складовою частинкою незалежної держави, яка має назву Україна. Наша країна тривалий час мала назву “Русь” або “Мала Русь”, не в значенні “менша”, а у значенні “старша”, “древня”, тобто древня територія, країна, з якої виникла держава Україна. Наше село розташоване на горбах та долинах Авратинської височини, яка є складовою Волино-Подільської височини, на висоті 314 метрів над рівнем моря. Географічні координати: 49° 60' північної широти та 26° 42' східної довготи. Село Клинини розташоване за 18 км на північний схід від м.Волочиськ, по обидві сторони р.Грабарка. Наше село межує із дев’ятьма селами району. На заході – з Яхнівцями, на півночі з Лонками, Кушнирівською Слобідкою, Кушнирівкою, на північному сході – з Купилем, на сході та південному сході – з Гайдайками, на півдні – з Рябіївкою, Гонорівкою, на південному заході – з Курилівкою. По периметру або довжина границі земель села простяглась до 25 кілометрів. Територія села розкинулась від 2 км до 3 км з півночі на південь та до 10 км з заходу на схід. Сам населений пункт розкинувся біля 4 км з заходу на схід та 1 км з півночі на південь. Село займає площу 24991 тис.кв.м.  Село та прилеглі до нього землі займають площу біля 25 км² або біля 2500 гектарів.